Багато хто з нас стали дружинами, мамами і навіть бабусями, так і не відчувши, як це – БУТИ ЖІНКОЮ.
Коли ти дівчинка, все ясно: бантики, ляльки, сукні, пісеньки… Хоча багатьох із нас дуже травмували вже в цей період: «Туди не йди», «Цього не роби», «Не плач, бо ти негарна», «Як ти поводиться! Ти ж дівчинка».
У цих заборонах і комплексах ми перетерпляємо підлітковий вік, потім абияк юність і… Ну батьків не можна засмучувати, тому хоч раз заміж потрібно і хоч одну дитину.
Турботи. Обов’язки. Клопіт. Так тобі стукне 30, потім – 35, далі страшніше – 40… Чи ти була дівчиною? Чи відчула ти цей стан? Як це бути жінкою, яка кожною клітиною свого тіла відчуває свою унікальність?
Життя проноситься в очікуванні, що це якось саме станеться. Що зустрінеться цей особливий ВІН, всупереч усьому та в ім’я тебе. І ти проживеш хоч годину, хоч день, хоч тиждень цей стан.
Але цього ніхто не може організувати: і справа не в роковій зустрічі, а в тому, що мало справжніх жінок, на яких можна рівнятися. Так мало було цих тат, які хвалили своїх доньок, мам, які, окрім ідей про обов’язки, прищепили здатність розглядати грані своєї жіночності.
Це найскладніша тема! Але як боляче спостерігати за такими, що добре готують, добре прибирають, дбайливими, які стали дружинами, мамами, але ніколи не були жінками. Вони мріють про те, що не готові приймати!
Більшість із нас на тонкий комплімент рефлекторно відповідає якусь дурницю, яка заперечує свої сильні сторони, в стилі: «Це я просто голову помила»…
Почуття провини та обов’язку не мають жодного відношення до щастя! А ми собі часто відмовляємо у дрібницях через ці почуття.
Я хочу нагадати: найкраще, що ми можемо дати своїм дітям, – це приклад щасливого життя. Будьте жінками, шукайте цей стан, він необхідний як кисень, це основа, найголовніше!