Раніше я могла вийти на вулицю абияк, за принципом «хай за душу люблять» або «полюби мене такою, якою я є». А це ЗЛОЧИННИЙ оптимізм.
Коли ти собою задоволена, ти мислиш і поводиться по-іншому. Так, часу не вистачає, і одягнути просто нема чого). Я взяла за правило: не виходити з дому, поки не сподобаюся. Буває так, що тиждень тому ти собі в цій сукні подобалася, а сьогодні вранці – не особливо. Значить, переодягаєшся доти, доки не скажеш собі: «Ти – красуня, дитинко»!
Справа виключно у суб’єктивному відчутті. Одягнеш джинси, які передавлюють талію, вилазить складка жиру – і вся увага туди. А можна відразу було «зняти прокляття»)). Однак ми іноді буваємо мазохістами. Дивлячись на деякі свої фото, я часом думаю: «Таке відчуття, що збирав ворог». Знаєш як краще, а робиш максимально погано.
Це підвищене невміння брати багато позитивної уваги. Тому через «не можу», «немає часу» і «яка різниця, я ж не йду обличчям торгувати» повернулася до шафи, дзеркала і витратила на 5 хвилин довше, але вийшла так, щоб аж іскри з очей летіли. А душа… вона завжди при тобі.